Як це у них. Естонський досвід реформи середньої освіти

Сільська школа в естонському Аясме, на перший погляд, нічим не відрізняється від більшості українських: сіра штукатурка, яка місцями відпадає, фарбована дерев'яна підлога, прості класи без пластикових вікон.

От тільки у кожному з них – проектори, інтерактивні дошки та планшети для школярів, на стінах видніються роздруковані QR-коди. Просканувавши їх, учні заходять на сайт із завданнями на урок, чи навпаки – показують виконану роботу.

В Естонії така комп'ютеризація – повсюди. А у 2014 році цифрові навички школярів введені навіть до переліку компетенцій, яке тутешнє Міністерство освіти і науки вимагає від школярів.

"Коли третьокласники і шестикласники проходять тестування, ми просто даємо їм планшети чи ведемо до комп'ютерного класу, де вони складають іспити онлайн",– розповідає вчитель російської мови школи в Аясме Олена Суханова.

Іспити – у 3, 6, 9 та 12 класах – одні з небагатьох "контролюючих" елементів системи освіти Естонії, у якій школам надається надзвичайно широка автономія.

Вони можуть навіть обирати собі: вчити дітей по чвертях чи триместрах – аби лише було навчальних 175 днів у році; ставити оцінки у другому-третьому класі чи ні; та як саме викладати урок – по підручниках чи без них.

Така децентралізація та автономія – одна з причин успіху системи освіти невеликої 1,3-мільйонної Естонії, чию територію можна зіставити з Харківською чи Одеською областями.

За даними на 2012 рік, у рейтингах міжнародного оцінювання школярів PISAЕстонія займає найвищі місця з-поміж європейських країн, перегнавши Фінляндію по математиці і опинившись на шостій сходинці серед країн світу за знаннями школярів природничих наук. Свіжі рейтинги мають бути опубліковані у червні.

В естонських учнів також вищі результати у завданнях по креативному вирішенню проблем.

Шкільний вчитель в Аясме бере планшет і зчитує QR-код, який роздрукований висить на шкільній стіні

Шкільні класи невеликі і доволі прості, вони суттєво відрізняються від новозбудованих шкіл

Більше того, маленькі сільські школи, як в Аясме, у рейтингу PISA показують такі ж високі результати, як і школи в найбільших містах Естонії – Тарту та Таллінні.

Яким чином Естонії це вдалось?

БІЛЬШЕ СВОБОДИ

Після розвалу Радянського Союзу в країні не було ані адекватних підручників, ані грошей на освіту, ані розуміння того, як вчити дітей.

Тоді уряд прийняв рішення: дати навчальним закладам більше свободи і максимально децентралізувати управління школами – всі повноваження по керуванню середньо-освітніми закладами переходили місцевим громадам.

"Логіка була така: якщо грошей мало, треба дати свободу вибору, і школи якось викрутяться.

Так і вийшло – усі економили, школи співпрацювали одна з одною і думали, де шукати гроші. Ті 60-70 директорів, які працювали в 90-х роках, тісно спілкуються один з одним і зараз", – каже Гелмер Йогі, який на початку незалежності Естонії сам очолював гімназію.

Після цього він двічі був депутатом парламенту і зараз знову освітянин – директор престижної гімназії імені Яана Поска в Тарту, у якій 38% гімназистів – школярі з навколишніх містечок.

Гелмер пригадує, що на початку 90-х вчителі теж не знали, як навчати. Відтак почали активно їздити до Фінляндії та Швеції набиратись досвіду. А з часом школи почали конкурувати між собою за кожного учня.

Це було пов'язано зі зміною принципів фінансування: якщо раніше гроші на школу виділялись незалежно від кількості учнів, то згодом фінансова субвенція почала вираховуватись з чіткою прив'язкою до наповнюваності класів.

Аби мати змогу виплачувати гроші вчителям, школи мусили мати достатню кількість учнів, а вчителі – годин роботи. Причому процес відбувався на тлі демографічного спаду: зараз в Естонії на 40% менше учнів, ніж 15 років тому.

У 90-х роках уряд передав школи та дитячі садочки в управління муніципалітетів – сільських (їх тут називають волостями) і міських. Загалом їх в країні 213, зараз якраз триває реформа по їх укрупненню.

Розпочавши реформу, було вирішено, що держава виділяє гроші на зарплату вчителів та підвищення їхньої кваліфікації, шкільні обіди, підручники та роботу дирекції – а все інше місцева влада мала оплачувати зі свого бюджету.

Це означає, що за комунальні послуги, прибирання в школах, роботу соціальних працівників і психологів муніципалітети виплачують кошти зі своїх загальних (нецільових) доходів.

При цьому муніципалітети отримували право повністю розпоряджатись грошима на освіту, закривати-будувати школи і дитячі садки. А самі школи – приймати рішення щодо навчальної програми і брати на роботу чи звільняти вчителів. 

На картинці внизу видно, як розподіляється фінансування шкіл з держбюджету і бюджету муніципалітету.

Фінансування шкіл в Естонії. Синім кольором відмічений відсоток коштів, які надходять  державної субвенції, червоним - гроші, які доплачують муніципалітети

Держава дає субвенцію на навчання школярів, яку будь-хто може легко вирахувати.

У 2016 році з розрахунку на одного учня вона становить:

– на зарплату вчителя – 1229 євро;

– на оплату роботи дирекції – 92 євро;

– на навчальні матеріали – 57 євро;

– на навчання та професійний розвиток вчителів і дирекції – 12 євро;

– на шкільні обіди – 136,5 євро.

(Сума грошей на зарплати вчителям множиться на коефіцієнт від 1 (для великих міст) до 1,95 (для маленьких чи острівних міст і сіл). Цей коефіцієнт використовується у тому числі для того, аби базові школи були близько до дому учня)

Це таке розділення відповідальності, закріплене законодавчо. Зрештою, муніципалітети витрачають на освіту 40 і більше відсотків коштів, скільки дає держава. Але водночас вони є власниками шкільної мережі і можуть повністю нею розпоряджатись.

"Спершу здавалось, що свободи забагато. Але саме вона дозволила країні досягнути того рівня, який є зараз", – підсумовує Джанар Холм, канцлер Міністерства освіти і науки.

Юриська гімнаізя поблизу Талліну

Директор Юриської гімназії, в якій навчаються учні з 1 по 12 класи, Марія Тіропроводить екскурсію своєю школою.

Ось – невеликі кімнати для чотирьох учнів, де вони можуть заспокоїтись, позайматись з педагогом і повернутись до загального класу.

Ось – величезний спортивний комплекс з басейнами, залами для занять дзюдо, тенісу, баскетболом і фітнесом. Його можуть відвідувати і звичайні мешканці містечка, сплативши гроші за абонемент – так місцева влада не дає простоювати сучасному комплексу і наповнює свій бюджет.

Спортивний комплекс на території гімназії, який можуть відвідувати і прості мешканці волості, сплативши абонемент

Крім тренажерних залів, тут є ще басений, зали для гри в настільний теніс, баскетбол тощо

Ось – великі просторі зали, які будь-яка компанія може орендувати у післянавчальний час, забронювавши час на сайті школи.

Ось – дитячий майданчик і клас у формі вігваму на вулиці. Їх збудувала неприбуткова організація, заснована колишніми випускниками школи. Загалом вони "нафандрейзили" більше 250 тисяч євро, які йдуть у тому числі на екскурсії для школярів.

У цьому вігвамі насправді клас на 36 учнів. Його, як і дитячий майданчик поруч, побудували коштом випускників гімназії

На території школи тихо. Шкільних дзвінків тут нема – "а навіщо, якщо у всіх дітей є годинники чи планшети?" – та й самих дітей якраз розвіз по домах автобус, орендований муніципалітетом.

"Нащо купувати автобуси і платити зарплату водію, якщо ми можемо найняти компанію, яка в певні години відвозитиме дітей по нашому маршруту?" – відповідають на запитання про шкільний автобус у гімназії.

Загалом оце "Нащо платити більше?" чути у відповідь на багато наших запитань – місцева влада, яка є власником шкіл, а тому серед іншого робить ремонти в школах, рахує ефективність використання кожного євро.

Біля нової школи Randvere - ряди припаркованих велосипедів школярів

А це - ятки для зберігання лиж, на яких взимку катають кшолярі. У кожного класу - своя така розфрабована ятка

Двері шкільної бібліотеки. На фото видніються записки- рекомендації певної книжки. Наприклад, "Автор: Джоан Роулінг. Книжка "Гаррі Поттер і орден фенікса". Поки не дочитав, не зміг заснути. Записку залишив такий-то"

Ось така школа всередині

А так виглядають класи для трудового навчання. на ньому присутні і діти з особливими потребами

У школі муніципалітету Вімсі, неподалік Талліну, теж немає шкільного автобусу; їжу привозить кейтерингова агенція, а прибирає в школі – клінінгова компанія.

Але у цій школі також є лижна траса і спортивний майданчик – щодня після 3 уроку діти йдуть на фізкультуру на вулицю; а ще – спеціальні кімнати для дітей з особливими потребами та добре обладнані кабінети для трудових навчань.

Ну й, звісно, – електронні щоденники, які є у всіх школярів в Естонії. Учитель в ньому робить відмітки для батьків і учнів, роздає домашні завдання і вправи для так званого "дня цифрових технологій" – коли діти виконують завдання онлайн, без присутності у школі.

Для обговорень домашніх завдань чи планів, батьки і вчителі створюють чати. Все це – у зручній онлайновій формі.

Тут таки можна попередити вчителя про заплановану відсутність дитини у школі і зробити це може навіть сам учень – просто відмітивши певний день в календарі.

Щоправда, якщо таких "запланованих прогулів" буде більше 4 поспіль, батьки отримують про це сповіщення. Звісно, в електронному вигляді.

ЩЕ ОДИН СЕКРЕТ. ВСЕ ПРОЗОРО І ВІДКРИТО

Другий секрет успіху Естонії – у відкритості даних про освіту.

У цій країні більше 10 років існує система електронного врядування. Тут у кожного є ID-картка, вибори проходять онлайн, активно використовуються електронні підписи, а всі системи взаємодіють одна з одною через захищені канали зв'язку (X-road).

Дані про освіту теж відкриті.

Естонці можуть подивитись, яка кількість вчителів якої кваліфікації у певній школі, скільки в ній учнів і як багато з них передчасно її покинула, як школа розпоряджається виділеними державою грошима, які підручники обирає і по якій програмі веде навчання.

Усе це спростило життя Міністерству освіти.

"За останні 10 років я не пам'ятаю, аби школи приходили і жалілись, що їм нібито дають мало грошей на зарплати вчителів. Бо ми дуже швидко можемо довести і сказати – ні, це неправда", – каже канцлер Естонського міністерства освіти і науки Джанар Холм.

За його словами, хоч інформаційна освітня система EHIS з'явилась у 2004 році, повноцінно вона запрацювала у 2008-му.

Ця база, власником якої є МОН, взаємодіє з понад 20 іншими, "підтягуючи" необхідні дані.

Ось лише деякі з цієї "хмари" баз:

1. ETIS – портал наукових досліджень, де збирається інформація про опубліковані вченими статті та дослідження.

2. ÕIS – спільна інформаційна система для вищих навчальних закладів, через яку реєструються студенти і де можна відстежити навіть їхню успішність.

3. SAIS – система вступу до вищих навчальних закладів і системи профтехосвіти. Звідси EHIS отримує дані про бали абітурієнтів в електронному режимі, а після проведення вступної кампанії – інформацію про зарахування у виш.

4. EIS – електронний банк з питань оцінювання для середньої школи. Там можна пройти електронне тестування. Навіть якщо учні пройдуть його на папері, результати у відсканованому вигляді заносяться в цю систему.

5. EKIS – система управління навчальними закладами, де міститься логістична і практична інформація про навчальну площу і всі фінансові питання.

6. Державний реєстр професійних кваліфікацій. Він стосується закладів профтехосвіти. У цьому реєстрі міститься інформація про присудження професійних кваліфікацій по завершенню ПТУ.

Школи отримують гроші на основі інформації, отриманій з EHIS, сертифікати про закінчення школи друкуються на основі оцінок і назви програми з цієї бази.

"Наступного року ми хочемо взагалі відмовитись від друку сертифікатів, будуть лише електронні дані", – каже керівник департаменту аналітики Міносвіти Ауне Валк.

Крім того, дані з EHIS автоматично використовують перевізники при оплаті студентами проїзду у громадському транспорті – електронна картка одразу ідентифікує, що пасажир – саме школяр чи студент.

Деякі з позицій в EHIS автоматично агрегуються на сайті Educational Eye (HaridusSilm) – і використовується вчителями, батьками та стейкхолдерами для прийняття рішень щодо певної школи.

Умовно кажучи, "видима для громадськості частина" EHIS автоматично збирається на сайті "Educational Eye".

В Естонії кажуть, що така відкритість не лише позбавила їх багатьох спекуляцій і здогадок у ЗМІ, які виникали через брак інформації, але й допомогла при впровадженні широкої автономії шкіл.

"Естонська система освіти дуже автономна. Школи можуть приймати багато рішень. У цій дуже автономній системі має бути підзвітність: якщо інформація про діяльність навчальних закладів відкрита, ця автономія використовується правильно", – коментує Ауне Валк.

Як приклад, вона наводить дані про зарплати вчителів. Адже уряд багато разів говорив, що має за мету збільшити зарплати. Однак відстежити, як це насправді відбувається на рівні місцевої влади, можна лише на основі таких об'єктивних даних у системі.

Кожного року на оновлення системи Естонія витрачає 300 тисяч євро. Ці кошти йдуть на підтримку існуючих баз і додавання нових модулів. З новинок – окремий модуль по навчанню дорослих, які чи то змінюють фах чи поглиблюють свої знання.

Звісно, дані використовуються для стратегічного планування та аналізу.

Наприклад, отримавши показники про зарплати випускників шкіл і вузів з податкової інспекції, в естонському МОН вирахували співвідношення між кваліфікацією мешканця країни і його реальною зарплатою.

Тобто інформаційна система може зіставити дані про освіту п’ятирічної давнини з реальною заробітною платнею і видати такий аналіз.

ВЧИТЕЛІ Й ДІТИ

Мінімальна заробітна платня у вчителя в Естонії – 958 євро на місяць при навантаженні 35 годин на тиждень; з них 21 – так звана контактна година, тобто в безпосередньо урок в класі.

Зростання зарплати вчителів (дані Міністерства освіти і науки)

	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015
Середня заробітна плата вчителя (в євро)	810	783	797	812	930	1025	1135
Середня заробітна плата працівника з вищою освітою в країні  (в євро)	784	792	839	887	949	1005	1065
Співвідношення зарплати вчителя до середньої в країні (людини з вищою освітою), %	103	99	95	92	98	102	107

1128 євро на місяць - середня заробітна плата людини з вищою освітою в Естонії (дані за 2014 рік), але міністерство поставило собі за ціль підняти зарплату вчителя на рівень 120% від середньої по країні.

Чому? Аби підняти престиж професії вчителя і залучити до роботи молодь, яка поки що не дуже охоче обирає собі цю професію. Естонці поставили собі за ціль мати у 2020 році 12,5% вчителів віком до 30 років (зараз таких 10%).

Влаштовуючись на роботу, естонський вчитель підписує зі школою контракт, де зазначається його навантаження та розмір оплати праці. У своїй роботі він має велику свободу вибору програм та посібників, може самостійно придумувати запитання для проміжних контрольних, або ж завантажувати їх з електронної бази тестів.

Тут варто ще додати, що країні прийнята "Стратегія безперервного навчання"(2014 -2020 роки). Ця стратегія – одна з найважливіших документів, які визначають розвиток всієї сфери освіти і яка є основою для формування під неї відповідної бюджетної бази на період її дії.

На основі стратегії розробляються програми, які мають прикладний характер. Так-от, "компетентні та вмотивовані викладачі та директори шкіл" – одна зі стратегічних цілей Стратегії.

Естонські вчителі активно беруть участь в програмах обміну, шукають для себе курси підвищення кваліфікації – на це виділяється 1% з зарплатного фонду, який фінансує держава.

На запитання, "як ви змінили радянських вчителів", в естонському міністерстві відповідають: "Вони самі захотіли вчити по-новому".

Однак крім бажання вчити по-новому, естонські педагоги були змушені міняти підходи до навчання – у 1996 році в країні запровадили зовнішні іспити для учнів.

"Аби школярі могли вирішувати тестові завдання, вчителі мали вчити ефективно. Адже за результатами стежили також батьки, які могли забрати дитину зі школи, якщо у неї погані показники. Відтак вчителі самі починали шукати тренінги – вони були вмотивовані вчити інакше", – каже віце-канцлер з питань загальної та професійної освіти Март Лиадметс.

Хоча згодом він зізнається, що вчителі досі хочуть лише викладати предмети, тоді як Міносвіти вимагає не лише хороші знання з предмету, але й компетенції.

У державній навчальній програмі 2014 року їх вісім – з-поміж них вже згадана цифрова, а також підприємницька, соціальна та громадянська, комунікативна та інші.

Крім того, кожна школа розробляє власну програму навчання відповідно до державної.

Державна навчальна програма вперше була розроблена у 1996 році, після неодноразово змінювалась. Останні стандарти і вимоги до знань школярів виписані у 2014 році.

У естонському МОН передбачають, що вчитель мусить враховувати специфіку кожного класу і кожного учня зокрема, адже всі вони різні.

"Не можна навчати точнісінько так само кожен з паралельних класів і вчити так само кожного року. Вчитель має обрати методологічний підхід, враховуючи розвиток учня на попередньому рівні", - кажуть в міністерстві.

САДОЧКИ, ПРИВАТНІ ШКОЛИ І КОЕФІЦІЄНТИ. ЕСТОНСЬКІ ПРАВИЛА

Дошкільна освіта, як і вся освіта в Естонії з 1 по 12 клас – наразі повністю в сфері управління місцевих громад.

Громада зобов'язана забезпечити для дітей від 18 місяців до 7 років місце в садку. Якщо сам муніципалітет не має такої можливості і не побудував достатньої кількості садочків, він має доплачувати батькам за те, що вони віддали дитину до приватного закладу.

В країні молода мама впродовж 18 місяців отримує допомогу по догляду за дитиною у розмірі середньої місячної плати, яку вона мала до народження дитини. Якщо жінка не працювала, то отримає мінімальну заробітну плату – 470 євро.

Якщо через брак місць у садочках батьки вирішують возити дитину в дитячий заклад в іншому муніципалітеті, їм будуть відшкодовані кошти тим муніципалітетом, в якому мешкають батьки дитини.

Відтак у бюджеті місцевої громади на дитячі садки, крім власних грошей, фінансів від держави на навчання вихователів і допомогу з дітьми іммігрантів, є ще один – "бюджети інших муніципалітетів".

Ось таких, які не змогли забезпечити дітей місцями у садках.

Батьки платять за дитячий садок максимум 20% від мінімальної зарплати в країні (тобто 87 євро), а також за їжу. В деяких місцевих громадах немає взагалі ніякої плати для батьків, а в деяких діє система знижок, якщо в садочок ходять двоє і більше дітей.

Як і в системі дошкільної освіти, муніципалітети відповідальні за навчання дітей у школах і гімназіях (навчання з 7 до 17 років в Естонії обов’язкове).

Якщо ж учень вирішує піти в школу поза межами свого муніципалітету, той мусить перераховувати гроші за його навчання.

Тобто в Естонії у буквальному значенні "гроші ходять за дитиною" – у школу прийдуть гроші з державного фінансування на навчання цієї дитини (субвенція), а також кошти від муніципалітету, з якого дитина пішла.

Йдеться про суму 87 євро на одну дитину на місяць.

Тут теж все логічно: адже муніципалітет міг би відмовитись від того, аби приймати "чужу дитину" з іншого муніципалітету, за яку він тепер має доплачувати зі свого бюджету (вже згадані компослуги-психологи-соціальні працівники). Тому була запроваджена ось ця передача грошей від одного муніципалітету до іншого.

Зрештою, це призвело до того, що муніципалітети дуже сильно конкурують між собою за кожного учня - інакше вони втрачають не лише субвенцію на цього учня, але й мусять платити іншому муніципалітету. Аби втримати учнів, школи і гімназії намагають залучити найкращих вчителів і запропонувати цікаві курси.

Приміром, директор гімназії в Полстамі запровадив у своєму навчальному закладі курс по збору дронів (спільний проект школи, тутешнього Міноборони і NATO) і 3D-моделювання.